С подругами невеста селение обходит.
Всех приглашая чинно, заходит в каждый дом.
Словами, что от сердца девичьего исходят:
«Родители просили за свадебный к нам стол».
А в неказистой хатке их тётка проживает,
Святошей нелюдимой в селенье нарекли.
«Гостям откройте двери! - невеста к ней взывает. -
Добра и мира дому! Мы приглашать пришли!..
Так почему же слезы печалят ваши очи,
Когда у меня радость – я под венец иду?!»
«Сорви в саду, невеста, цвет белый абрикоса,
Сплети себе веночек – он так тебе к лицу!»
«Так вы придёте, тетя? Ведь это ж моя свадьба!
Родители просили, вам кланяюсь и я!»
«На свадьбу зовёшь, дочка. А надо меня гнать бы!
Ведь я, на свет родивши, оставила тебя!»


ЗАПРОШЕННЯ
Татьяна Левицкая

Із дружками дівчина селище обходить.
Із чинним привітанням входить в кожний двір.
Одну й ту ж саму мову весело заводить:
"Просили батько й мати за весільний стіл."

В облущеній хатині тітка проживає.
Цнотливою святою люди нарекли.
- Гей, відчиняйте двері, - дівчина гукає. -
Добридень цьому дому! Ми до Вас прийшли!

Чому сльоза печалі Ваші очі сліпне,
Коли така щаслива йду я до вінця.

- В садочку абрикоса глазурово квітне,
Вплети собі у косу - буде до лиця.

- А чи прийдете, тітко, на моє весілля,
Просили батько й мати, кланяюсь і я.

- Зреклась від тебе, доню, ще у породіллі,
Тобою завше милуватимусь здаля.