Два Вуйки зітхають у шинка,
Їх дух морочився в дорозі,
Завітали ж до тихого кутка,
Й кинули торби на підлозі…
Загукали, власно, молодця,
Сплатили за закуску в касі,
Отримали вчасно «холодця»,
Ще якісь милі прибамбаси…
Були замовлені й котлети,
Перець фарширований, лині,
Сир, запечений в омлети,
Устриці в червоному вині…
…шматує Вуйко вже котлету,
Що за грець, хиряві враз діла?
Волосся тчеться, увись, до Свєту,
Ось й офіціантка шкандиба…
– Кухар – людина однорука
(Й каже білокура ця жозі),
Котлети формує біля пупа,
Тому ж, результати отакі…
І хлопцю так погано стало,
Продукт – на зворотному шляху,
Гнів – сказано було чи мало,
Теж, згадали матірну стезю…
З’являється питання мимоволі:
Чим він штовхає фарш до перцю?!
Це явища є витривалість долі,
Й б’є висновок – ножем по серцю!!!