Донна Анна

Як поцілунок ваш забути? –
Жуане, згляньтеся, скажіть.
І досі млосно повнить груди
неподоланна ненасить.

Чом розум тьмить думок серпанок,
чом пломінь потягу не стих,
чом буть одною із коханок
не стид для мене і не гріх?

Чи не тому, що уявити
вас, душ жіноцьких крадія,
родинним путом оповитим
ані на мить не здатна я?

На учті долі вже не встою,
щоб не пригубити бодай
того солодкого напою,
що перш, ніж вбить, дарує рай.

2000