Дзвін,
або
Здається, збулося…

Наснилося мені у юні якось,
що хвацько бив я у набатний дзвін.
Його пудове серце калаталось,
але чомусь мовчав уперто він.

Пригадую, як безум повнив сили,
палкий азарт незгасно вирував,
ціпком подерті руки кров’яніли,
піт струменистий очі застилав…

Пізніш, з роками, чоловіком зрілим
я сну того таємний сенс осяг –
потрібно бути красномовцем вмілим,
щоб слухати тебе схотів усяк...

Та думаю, збулось все якнайгірше –
впродовж мого життя останніх літ
одинакам лише цікаві вірші,
які складаю попри сьомий піт.

2018