Живемо скільки на землі,
Чи добрі дні, а чи лихі,
Не думаючи взагалі,
Що заберем одні гріхи.

Як думати? Іде життя...
Багато вспіти треба нам,
Яке? У чому каяття?
Стільки хотінь і тут, і там...

От-от зведу свій гарний дім,
Машину, одяг... Де та міра?
А чи кохання буде в нім,
Добро і ласка..., а чи ліра?

Зранку до ночі є робота
Ще треба меблі, хліб, гостинці...
До цього зводиться турбота,
А що ЛЮБОВ – які дурниці.

Я маю все, я краще всіх,
Мені голота вже не друзі,
Голоту пхнути і не гріх,
Вони ж, як будяки у лузі.

А сам Христос – бур’янів між???
Не мав ні хати, ні гроша,
Одну сорочку, босоніж,
У Нього є лише Душа!

Але до Його босих ніг
Вклоняємось – багаті й голі.
Чи той – у серці є поріг?
Чи ті – висоти в нашій долі?

БОГ Є ЛЮБОВ – то не слова,
Душі спасіння в дні лихі,
Новина теж не є нова -
МИ ЗАБЕРЕМО ЛИШ – ГРІХИ!.