Сині очі країни заплакані хмарами,
Та не здужать дощі загасити вогню.
Обертаються кращі із хлопців примарами,
Молодими тілами створивши броню.
Стогнуть матері, сироти плачуть і множаться.
Покалічених хлопчиків повний шпиталь...
Де, небесний хірург, твої праведні ножиці,
Щоб відрізати серце? "Братів" запитай:
Чи їм мало землі? Чи бракує їм розуму?
Сіють смерть, сподіваючись, що їм мине?
І нехай, певний час, Бог караючий в роздумах
І нехай він не чує тебе і мене,
Та я вірю, ще трохи і він схаменеться.
І "віддячить" за всіх, хто поліг у бою.
Повертається все і нарешті проллється
Дощ спасіння на рідну країну мою.