М. Лермонтов
* * *
Я вночі виходжу на дорогу. Крізь туман блищить кремінна путь. Лагідна пустеля лестить Богу. І зірки співбесіду ведуть.
Вись небес огрядна і розкута. Спить земля в колисці голубій. Чом сумні думки, неначе пута, болісно стискають розум мій?
Більш не жду дарунків я од долі. Бáйдуже до бýлого мені. Спокою жадаю я і волі. Я б хотів забутись уві сні.
Та не в тім холоднім сні могили. Я би так хотів заснуть навік, Щоб жили буремні в грудях сили, крові щоб не зупинявсь потік.
Щоби день і ніч, лунав відрадний, про любов солодкий, ніжний спів. Щоби дуб розложистий, огрядний, над чолом схилившись, шелестів.
2012
|