Й. Бродський
* * *
Мов зацькований звір я ступав за ґрати. Випікав свій строк і кликуху цвяхом в бараку, Був помор, бравсь в рулетку грати, Обідав чорт зна із ким у фраку. Оглядав увесь світ з льодовика вершини, Тричі тонув, двічі був я розтятий. Кинув родиму свою країну. З булих друзів моїх військо б вдалось зібрати. Я тинявся в степах – тих, де лунав гик гуна. Одягався у те, що наново входить в моду, Сіяв жито, вкривав чорним толем гумна І не пив, мабуть, суху лиш воду. Я впустив в свої сни воронований позирк варти, Жер хліб подачок, геть позабувши сором. Дозволяв собі галас, який дозволять не варто; Перейшов на шепіт. Мені вже сорок. Розіп’ятий лихою долею я своєю. Лиш з нещастям я дружбу воджу всіляку. Та не повен доки мій рот землею, Повсякчас з нього буде чутно тільки подяку.
2014
|