Й. Бродський

* * *

Мов зацькований звір я ступав за ґрати.
Випікав свій строк і кликуху цвяхом в бараку,
Був помор, бравсь в рулетку грати,
Обідав чорт зна із ким у фраку.
Оглядав увесь світ з льодовика вершини,
Тричі тонув, двічі був я розтятий.
Кинув родиму свою країну.
З булих друзів моїх військо б вдалось зібрати.
Я тинявся в степах – тих, де лунав гик гуна.
Одягався у те, що наново входить в моду,
Сіяв жито, вкривав чорним толем гумна
І не пив, мабуть, суху лиш воду.
Я впустив в свої сни воронований позирк варти,
Жер хліб подачок, геть позабувши сором.
Дозволяв собі галас, який дозволять не варто;
Перейшов на шепіт. Мені вже сорок.
Розіп’ятий лихою долею я своєю.
Лиш з нещастям я дружбу воджу всіляку.
Та не повен доки мій рот землею,
Повсякчас з нього буде чутно тільки подяку.

2014