В тиши холодной сердца я не слышу, Я будто похоронен и отпет. Что мне с того, что крошечную нишу Пробил в ней наш бездарный шумный свет?
Шторма и бури – это детский лепет, Отчаянье истошной немоты И безнадёжный крик в бескрайнем склепе, И непокорность плену пустоты.
В тиши зловещей сердце охладело. О, чем её тенёта разорвать, Чтоб счастье стоголосо зашумело И не дало бы сердцу больше спать?!
Оригинал
Тиша
Не розірвати цю холодну тишу, Вона міцна й похмура, мов граніт, Хоч в ній пробив мікроскопічну нішу Наш галасливий і бездарний світ.
І бурі й шторми – то дитячий лепіт, То відчайдушний виклик німоті. То безнадійний крик у безкінечнім склепі І непокірність вічній самоті.
Зловісна тиша. Холодно і млосно. О, чим її, прокляту, розірвать, Щоб зашуміло щастя стоголосне І не дало нам більше спать?!
1.IX.1957
|