Ти зовсім звівся, мій світляк,
у темряві без краю.
Лисніє, ніби чорний лак!
На відстані від раю

тримає зорі і тебе
і ближче не підпустить.
Облиш надію, лий скупе
тепло в тисячовусте

жорстоке, невмолиме “ні” -
що здатен ще творити?
І не жалійся ти мені:
ні вкрасти, ні купити

не можу волю я тобі,
подарувати щастя.
До скону самого роби
своє. Буває часто,

що маримо якимись там
світанками, як діти.
У вічний морок світлякам
довічно мерехтіти...

18.08.2023.