Перша повінь забрала ім'я,
Навпіл серце моє розділила.
І здавалося начебто я
Вже не матиму більшої сили.

Друга повінь забрала вогонь,
Що тобі дарувати збиралась,
Його вирвала з моїх долонь,
Я на березі з лихом зосталась.

Третя повінь забрала тебе,
Вкрала серця мого половину.
Мне темінь за руку веде,
Як рослина без сонця я гину.

А четверта забрала мій сум,
Не залишила кволої втіхи
Тих спотворених тугою дум,
Тих єдиних знедолених ліків.

П'ята повінь забрала життя.
Та й навіщо мені воно треба?
Не лишилося вже каяття,
Наче птаха я лину до неба.