Я в роздумах картаю дні і ночі,
Бо думаю я лиш про твої очі.
Твоє чоло, волосся, брови, губи
Згадаються мені – це привід туги.
Як я згадаю той недовгий зимній день,
Як воля випадку зустріла нас з тобою,
То думаю з жагучою журбою,
Що був то неповторний день.
Ти знаєш, ти життя моє змінила
І душу всю мою цілком заполонила.
Читаючи вірші і дивлячись на фото,
І прагнучи побачити тебе хоча б у снах,
Я молюся, щоб всі мої бажання
Колись не обернулися у прах.
Але ти знай – не довго ще чекати,
Бо плин життя воліє поспішати
І цим наближує моменту час,
Коли життєвії дороги нарешті об’єднають нас.
І зорі підмигнуть, струмочок заспіває,
Коли зі мною знову будеш ти,
Бо так на світі не буває,
Щоб дві душі могли своєї не знайти!