**

Я на Андріївськім узвозі
Назустріч сонцю стяг здійму
Павло зустріне на порозі
Я на коліна упаду
Нехай молитві сліз бракує
І криги синьої в очах
Я вже невпевнено крокую
Бо бачу дійсність у речах.
Вона не мертва як каміння
Та не жива немов вода
Вона подібна до прозріння
І як край неба голуба.
Ця дійсність – істина єдина
Ця дійсність є єдине зло.
Я відчуваю як у жилах
Тече моя недійсна кров.
Я плачу, слів не розумію
Вдихаю, очі затуля
Сире повітря і не вірю
Що ще зі мной душа моя.
Бо в мене дійсності бракує
Бракує впевненості в тім
Що ще на справді я існую
Що я не тільки сіра тінь.
І що у сонці на порозі
Чека мене святий Павло
Що нескінченим є в дорозі
Чуже добро і інше зло.
І що насправді тільки марю
Я вірой власною в любов.
І сонце крізь блакитні хмари
Ллє світ на землю, а не кров.