З дитинства все що пам’ятаю – Це біднії мої коліна. І навіть зараз я не знаю, Де брались такі рани у дитини. Завжди ходив з побитими ногами, Ніхто не бачив без сльози мене, Усі втішали бідного словами: «Підеш до школи – все мине». До школи ще мені із рік зосталось, Це скільки ж ран треба стерпіть!? Але терпів я, все миналось, Коли ж настане шкільна мить?
Той рік злетів з календаря умить Та й так, що я і не помітив. Од радості й колінка не болить, Бо йду у школу я! Ура, скінчилось літо! Тепер вже ніколи гуляти на дворі, Тепер уроки, зошити, пенали… Вже треба вчитись дітворі, Щоб в стид вони колінками не впали!
|