Біжать роки, неначе коні білі,
І непомітно посивіла голова.
Тече Дунай, поміж Карпати сині,
Тече ріка поміж людські слова.
Тече вона і взимку ,і весною,
А літо - осінь принесло мені,
Я не сумую, тому що я з Тобою,
Життя пройшло неначе б то у сні.
Не так давно зозуля кукувала,
Поміж ярами бігав я тоді;
Мої роки вона порахувала,
А я співав тихесенькі пісні.
Згадаю матір, вона налавник ткала,
Я трапляні намотував цівки;
Вона мене любила, годувала,
Я пам"ятаю все,щасливі ті роки...
Моє село не бідне, не багате,
Я виріс там, і спав у гарабі,
Згадаю коней - ніч не буду спати,
Вони біжать, стають всі на диби.
Бажаю я цих рисаків спинити,
І верхом ще скакать на них!
Я хочу їх в Дунаї напоїти,
Ї гриви їхні хочу заплести.
Летять роки, мені їх не здогнати,
Дунай тече, його не перейти,
Коней буду тихенько поганяти,
Вони біжать ,а я буду іти….
|
