Маскарадний костюм
У зал святковий не впускає
мене дружинник-ретроград.
Бо там сьогодні кожен має
буть вбраним, як на маскарад.
А я одягнений буденно:
у м’ятий твідовий піджак.
Для чергового – достеменно
не «вовк», не «заєць», не «їжак».
Тоді нахабно, гонорово
кажу я типові цьому:
«Я у костюмі Казанови.
Дарма чіпляєшся чому?»
А він – мені: «Ну ти вертлявий,
охочий, бачу, до пригод!
Якщо підтвердиш цю заяву,
чинить не стану перешкод».
«Гаразд! – «обурююсь», – спитай-но
про мене тут усіх дівчат.
Не взнає хоч одна – негайно
візьму слова свої назад».
Всміхнувся він і каже чуйно:
«Заходь вже. Гніватись облиш.
Давай-но потоваришуймо.
І трошки ти мене повчиш».
1971
|
