маленька трагедія під луною

Що маю сил вдивляюся у небо
Де серед хмар ховається луна
Що маю сил кричу твої слова
Та вітер розбиває їх о берег…
І простір декорації і час,
Обличчя риси – все немов костюми,
І тільки лиш луна живе угрюмо
Та незалежно ні від часу ні від нас.
А нас нема, лишились ти і я
І так блакитно робиться у сердці…
Ти розчинився серед спогадів, ти стерся
Ти загубився десь серед буття.
І майже я не згадую минуле
І майже вже неплачу по начам
Та час від часу уступаю білим снам
І розмовляю з сивим повнолунням