Стою в городі біля батьківської хати, Якраз посередині... з кухні боку, Все полуниці там садила мати, Варення готувала нам щороку.
Так сонячно. Душі приємний спокій. Не помічаю, що там під ногами. Стою у цвіті... чи в траві високій... Це місце не охоплене вітрами.
Іду на вулицю – на захід, між хатами. Не маю перепон, хоч там тини. Чи по землі? Повітрі? – між Світами. Не відчуваю радості й вини.
На вулиці, неподалік від дому, Проходить час... а я, чомусь в чеканні. Нема бадьорості, не почуваю втому, Потроху замічаю – я, в омані.
Приходить розуміння – я померла?! Мене уже немає на цім Світі?! Ще не тривожать Того Світу жерла, Й на Цьому, не купатимуся в літі.
Та стало страшно – не побачу рідних! Ні сина, ні батьків, ні всю родину... Я їх люблю і праведних, і грішних, Так боляче мені у цю хвилину.
А ще болючіше того, що не побачу, Я їм не взмозі більш допомогти!!! Хоч вболіваю, та чомусь не плачу І не спішу сама кудись іти.
Враз, опиняюся в кімнаті сина мого, Вона простора, гарна та велика, Сучасні меблі, стилю всі нового, Усе просте, але не є безлика.
Проходжу... а чи пролітаю далі, Широкі сходинки наверх, їх не багато, Я піднімаюся. Спокійна, без печалі, Іду поволі – не спішу завзято.
Це, ніби спальня, дерев’яні стіни, Під ними ліжко, там дрімає син. Мовчу. Дивлюся час... може хвилини... Так тихо. У постелі він один.
До нього починаю говорити, Він просинається, неначе чує мене. Як можу я за щось його судити, Жалію, бо життя таке шалене.
Встає, іде по хаті. А я - поруч. Мене не бачить, очевидно – чує! Стою на місці, він пішов праворуч, В цю мить нас двох нічого не хвилює.
Я щось кажу, а він відповідає... І радістю наповнилися груди, Спілкується зі мною, ніби знає, Що я є тут! Мене ж – не видно всюди.
Я – мертва, але можу спілкуватись! От щастя! Зможу і з ріднею! Взяла щось в руки, не могла здержатись, Посунула... мов, я не за Межею.
Ще більша радість в серці. Хоч не сплю. Не тільки можу з ними розмовляти, Будучи мертвою, усім кого люблю, Теж маю силу і допомогати!!!
Я зрозуміла – щастя не залежне, Зв’язок родинний - смерті не підвласний! І спілкування наше теж безмежне... І Світ любий – і Цей... і Той... Прекрасний!
Проснулася у мирі... тиші... щасті... На серці стало легко і спокійно. Куди поділись роздумів напасті. Ітиму далі по життю вже – вільно.
|