В зоопарку дуже тихо,
Наче в мавзолеї,
Ще ніхто не скоїв лиха,
Та – прийшла ідея:
З зоопарку щоб верблюда
Заманить додому.
Ну, а далі – будь що буде –
Головне ж у тому,
Щоб навчити цю скотину
Танців з вихилясом,
Щоб горбами, що на спині,
Як в долоні ляскав.
Підійшов Євген, – як Дуров,
Привітавсь сміливо,
А верблюд й собі, мов здуру,
Засміявся мило.
«Оце так тобі – тварюка –
Розуміє, значить!..»,
Та і склав йому враз дулю, –
Як же той віддячить?
Ось двогорбий закружляв,
Шарпнувсь бородою,
І на диби грізно встав,
Наче для двобою.
Далі сили всі зібрав, –
В нього ж їх багато,.. –
І Євгена заплював
З голови до п’яток!
|
