Нікого навкруги -
Я і дорога.
Асвальт чистенький, рівненький, як лід.
Чужі ці береги,
В душі тривога,
Бо я іду далеко... аж на Схід.
Мені назустріч
Йде священник Сходу,
А одяг, як в монахів християн.
Ні день, ні ніч,
Не так, як в непогоду,
Не ранок, а ні вечір, не туман.
Ось три хлопчини,
Справа при дорозі.
Лежать в грязюці темні і сумні.
Нема причини
Бути у тривозі,
Але так шкода стало їх мені.
До мене ближній,
Потягнувши руку,
Так слізно просить: „Порятуй мене”.
Він наймолодший,
Терпить таку муку...
А серце каже: „Лихо не мине!”
Бо серцю страшно:
„Ти тут згинеш з ними,
Іди від них, не подавай руки...”
Дивитись важко.
Як в біді покинеш?
Я подаю, хоч страх рве на куски.
Та миле це дитя
Змінилось зразу
І стало зле, з оскалом на лиці.
Не на життя –
На смерть, як ту заразу,
В багно затягує кістками на руці.
Із його пазюрів
Висмикую свою,
Біжу назад, на Захід, до Слов’ян.
Кричу в надрив:
„Слов’яни! - їх молю -
Слов’яни!” – бо спастись ніхто не може сам.
Яскраве світло,
Білі, величаві.
Це Новгорода, чи Софії стіни.
Слов’ян набігло,
Вила деревяні
В руках, на захист рідної людини.
Київська Русь,
На всіх сорочки білі.
Стоять на горбиках готові до двобою...
На право йду чомусь,
Туди - де в повній Силі
Сидить Святий з великою любов’ю.
Поглянула назад –
Священник в самоті.
Стоїть, з надією чекає на дорозі,
А за спиною вряд
Три хлопці молоді,
Повстали з чорного йому у допомозі.
Три красеня
Всміхнулися лукаво
І геть пішли, всі повні перемоги,
А той мужчина,
Хоч іти цікаво,
Остався там, стояти на дорозі.
А я навколішках
Стою перед Святим
Він в білім весь, сидить на білім троні.
Навчання не в книжках,
А в цім Святім...
Та ще не складала в молитві я долоні.
Він каже тихо:
„Читай Літургію”.
А я не знаю навіть що то є.
О, мені лихо,
Як же я це скрию?
Мовчу і ніби думаю своє.
Він знову каже:
„Читай Літургію”.
Я, мов дитина – краще хитрувати...
То ж вибач, Княже,
Краще не почую,
А ніж я маю цей отвіт тримати.
До мене втретє:
„Читай Літургію!”
Сказав вже строго, повний ще надії.
Склонилась врешті,
Те пожну що сію
І я кажу: „Не знаю Літургії”.
Піднявся вчитель,
Йде, за ним темніє,
Лишилася і я на самоті.
Та думка-вітер:
„Учи Літургію!” -
Летіла від Святого в темноті.
... Пройшли роки і був священник Сходу
І та дорога, і три юнаки.
Була любов, яка не знає броду,
Але між нами не роки...
Віки...
|
