Багато різного приходило у сні, усе забулося, неначе і не спала, закарбувалося у пам’яті мені з моменту… на дорозі як стояла.
Дорога ця, до рідного села. На праву сторону – поля безкрайні, капличка в лівій стороні мала, навкруги неї могилки звичайні.
Стою і думаю: « Залишилося мало дороги йти, щоб могилки скінчились. Успію. Поки темно ще не стало, бо вечоріє, сонце закотилось.
Іду… немає геть ніде нікого, цвинтар вже майже в мене за спиною… Десь люди узялися йти від нього, спочатку мало. …більше… йдуть за мною.
А де беруться, теж не зрозуміло, немов з повітря виростати стали, наче прозоре, наче ні… їх тіло, та не хотіла того роздивлятись.
Всі кольори перетворилися у сірі, пропали могилки, десь ділася дорога. Ні днів, ні часу… ні років пори тут вже немає. Мертва і тривога. Суха земля. Не репана, а рівна. Пилюка ніби є, вона припала, теж сіра… пусто, хоч би бадилина, тверда як камінь, бо води не знала.
З усіх сторін до мене в тишині підходять люди – легенько одіті, та не страшні, звичайні всі, земні. Без пори року тут… а тепло, як у літі.
Не є тривожно і мені не страшно, я починаю мовчки всіх хрестити… сама молитва з вуст виходить плавно, її я починаю говорити.
«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа» – проказуючи чітко, кожне слово, лише ось це, хочуть почути їхні вуха, вони для них, як вогнищу є дрова.
Не напирають, щоб не налякати, а ніби ходять повз мене… навколо… Мені лишається одне – молитву знати, читати і хрестити всіх довкола.
Мій загострився погляд на бабусі. Бабуся впевнена, а з виду молода, вона із ліскою, але в постійнім русі, а поруч, далі… дівчинка мала.
Цій дівчинці, років мабуть з дванадцять, вона єдина є така маленька – найсміливіші. Мене не бояться, найближче підійшли, в платтях легеньких.
Не спішно їх хрещу, але читаю молитву іншу: «Да Воскресне Бог…» Людей все більшає, вони вже напирають… не зупиняюсь: «Да воскресне Бог…»
Всі збились колом – я посередині, вже так багато, а ще йдуть і йдуть… і молоді, старі і в повній силі… окрім дітей, видно не та їм путь.
Щоб більшій кількості людей хреста прийняти, кудись поділися тіла. Лишились лиця. Вони так тісно всі старались стати, стіна повстала з лиць. Немає місця навіть і голці десь щоб прослизнути. Спокійні, без якихось почуттів, щоб а ні слова не змогло і промайнути і щоб хватило на усіх хрестів
Я ж, впевнено кладу хреста наліво і: «Да воскресне Бог…», – все промовляю. Так само чітко – прямо і направо, в четверту сторону спокійно повертаю.
Закінчила. Але стіна навколо не ворухнулася і виходу немає, тоді рукою, на початку кволо, потім сильніше… стінку прориваю.
Усе спокійно, без страху й тривоги роблю дорогу. Далі що? Не знаю. Стіна та, ніби павутиння. Всього трохи до неї я зусилля докладаю.
Де проривала, там лице мужчини, ще не старого, тут немає меж, у чорній, ледь відрощеній щетині, та не поранила його і інших теж.
Стіну прорвала. Що там? Все в тумані. Усе розмите – хвилі у воді. Рукою розвела туман. Надія в тайні. Не знаю, що чекає в переді?
Все розійшлося, сірого немає, там світло і яскраві кольори… Там випускний і бал якраз триває, нема найбільше безтурботної пори.
Молодь щаслива, гарна, чепурненька, лиця аж світяться… за столиками вище і я між ними, теж є молоденька, теж випускниця, літ мені не більше.
За руку взяв хлопчина молоденький, веде із жартами: «Сварю, то будеш знати. Тобі ж бо виступати, як маленька, не попередила, що хочеш ти співати»
Підвів до краю, ми ж бо на балконі, внизу є зала, танці там і співи, нам видно все навкруг, як на долоні, так добре тут і весело людині.
Cпуститись по вірьовці всім потрібно, а як спускатися? Задумано стояла, ковзнутися, чи маятником… плідно? У роздумах таких від сну я встала.
Вночі мене не кидало в печалі, раніше в таких снах зі страхом була, всіх теж хрестила, потім бігла далі… а тут про негаразди всі забула.
Хоч і виходила у снах, у тих, на світло, але до того темно було й гірко, я просиналася, коли усе розквітло, й забулися печалі дуже швидко.
Бо відчувала – дала допомогу, тим, кому вона так була потрібна, Хрести лишали душам тим тривогу, для мене була праця та не хибна.
А пам'ять усі сни закарбувала. Тепер я впевнена – Хрест – чудодійна сила. Сильнішого немає. Ще на рівні стала Молитва – ось, дає що крила.
2012р.
|