Один монах любимим був
П’ятьма благими старцями,
Все ж, від одного завжди чув,
Лиш сварки із образами.
Прийшов кінець його терпіння,
Зоставив монастир,
Шукав у другому спасіння,
Душі потрібний мир.
Тепер вже вісім чоловік
Поводились як друзі,
А двом все було поперік,
І ненависть в услузі.
Монах пішов сумний у третій
І там знайшов неспокій,
Мав сім вже старців добрих дій,
П’ять – в прикрості глибокій.
Притулок знову йде новий
Монах шукати далі...
Той шлях чи довгий, чи кривий,
У роздумах й печалі.
Страшно йому.
Невже завжди,
Так буде з ним кругом,
Робити що, як обійти,
Ужитись як зі злом?
В одному місці як змогти
Прожити увесь вік?
Хто зможе в цьому помогти,
Молитимусь повік.
Знайшов.
У роздумах благих.
Це було лиш – Терпіння!
Щасливій думці всіх Святих
Яке вже покоління.
Сувій паперу взяв – ТЕРПИ!
Він написав повільно
І в перший монастир ступив,
Без роздумів, помірно.
І тут приходилось не раз
Сприймати злі досади,
І не одного – всіх зараз.
Він не чекав поради.
Виймав папір з-за пазухи,
Читав спокійно, тихо.
Враз прощені усі гріхи,
Забулося і лихо.
Велике вчення – Я ТЕРПЛЮ
ВО ІМ’Я СИНА БОЖОГО,
ІСУСА – перед Ним стою,
Немає в Нім тривожного.
Один раз дав обітницю,
Ніколи не порушу,
Одну я маю житницю,
Терпіти тут я мушу.
Так старець чеснотливий,
Знайшов жаданий спокій
І думками цнотливий,
У вірі жив глибокій.
Хто хоче у сіспільстві
Прожити тихо, мирно,
Усі незадоволення
Сприймай завжди спокійно.
Не буде доброчесності,
Мінятимеш місця
І так до бескінечності,
Мов вихор – все життя.
|
