«Коли вікінги у 870 році відкрили острів Ісландія, вони не знайшли там нікого крім кількох ірландських монахів…» (З історичних хронік)
У судний день Візьму з собою вівцю. Бо я теж пастух – Подаруйте мені ножиці – Замало мені кресала і терезів. Стою на мосту Поміж двома порожнечами, Ангели всі в мантіях, А я ногами босими По дерев’яному кістяку переправи. Зважуйте наші гріхи, зважуйте! Промені чорного сонця Перстами вказівними Для цієї юрби нескінченної. Дозвольте мені хоча б затесатися Поміж ірландських монахів, Що бредуть у мовчанні самітників У свої важкі ряси вбрані.
|