«Коли він був королем, солодше звуків арфи здавався кожному в Ірландії голос іншого, бо воістину великими були в ту пору між ірландцями доброта і мужність.» (Скела «Темайр»)
На острові, що відкритий всім вітрам, На острові, що зачісує свої кучері трави, На острові, де землі-годувальниці обмаль, На острові де кожен камінь – межа Володінь войовничих кланів, На острові, де гравців зі смертю забагато, На острові, де вміли співати помираючи, На острові, де вміли помирати співаючи, Є країна бородатих – Улад – земля королів. Земля торфу й картоплі, скрипок і мечів, Земля священних каменів чорних монахів, Земля зеленого капелюха і вересового трунку, Земля довгих пісень і широких ножів, Земля зруйнованих храмів і гіркої пам’яті, Ми вміли помирати за тебе – земле смутку, Ми вміли любити тебе – земле озер і пагорбів, Ми вміли грати на скрипках і танцювати джигу, Але так і не навчилися жити тут…
|