Дорога людина

Нарештi вже й весна прийшла Навкруг буяють трави нiжним цвiтом Кульбаби в полi Наче сонечкi горять. Пташки вiд щастя радiсно щебечуть I тiльки в серденькi моэм - Печаль I жаль -мов гостре жало в серцi.Усе навкруг нагадуэ тебе I ясне небо iз блакитi Немов би очi матiнки моэй З любовью дивляться менi у очi. I нiжнi верби Наче твоi руки До мене радо гiлочки тягнять.У лузi шелестять високi трави А я все чую нiжний шепiт твiй.. Все ожило Прокинулось Воскресло Мов дивна казка вiчного життя Там де немаэ Нi початка Нi кiнця.. Колишуться зеленi трави Наче хвилi в морi Дерев високi крони Мiж собою говорять.Прокинулись зi сна малесенькi комашки Пiдставив своi крильця до життя.Усе живе своiм життям I промiнь сонця iм даэ наснаги I тiльки ти пiшла без вороття Мене саму залишив в дивнiй казцi Де я повинна жити до кiнця..Умомя розумiю Але серце бiдне вiрить Що може знову стрiнемось Колись..Хай бiдне тiшиться примарною надiэй Йому так легше буде горе пережить...А поки бiдноэ воно страждаэ I я зiгрiтися не можу в прмiнях весни Взяла печаль в полон I тiло моэ й душу I сльози наче рiки Серденько точать.. Пройде немало часу- Доки звикну Й твоi свiтлини перестануть визивати дику бiль I буду згадувать тебе Без слiз без крику Як саму дорогу людину Iз свого життя..