«…- А у меня в кармане гвоздь!
А у вас?
- А у нас сегодня гость!
А у вас?
- А у нас сегодня кошка
Родила вчера котят.
Котята выросли немножко,
А есть из блюдца не хотят!
- А у нас в квартире газ!
А у вас?
- А у нас водопровод!
Вот!
- А из нашего окна
Площадь Красная видна!
А из вашего окошка
Только улица немножко.
- Мы гуляли по Неглинной,
Заходили на бульвар,
Нам купили синий-синий
Презеленый красный шар!
- А у нас огонь погас -
Это раз!
Грузовик привез дрова -
Это два!
А в-четвертых - наша мама
Отправляется в полет,
Потому что наша мама
Называется - пилот!..»
Геніальне передбачення радянського поета С. Міхалкова –
прикдад типового спілкування у соціальних мережах.
ЩОДО НІКІВ
Як представник минулої епохи,
я убачаю в нинішній якусь
зухвалу легковажність, хоч нітрохи
не ретроград – прогресу не боюсь.
От візьмемо мережі соціальні –
такі собі розлоги теревень.
Обсмоктують там речі тривіальні
мільйони пустобрехів день у день.
Таке буття вважаю я безглуздям,
й халепу цю Господь завбачить мав,
коли дав мову первобутнім людям,
щоб чимось відрізнити їх від мавп.
Та це ще півбіди. Річ більш тривожна
і небезпечна в іншім – сталось так,
що розібрати хто є хто не можна
з-за «ніків» анонімних аж ніяк.
Так називають в колах інтернетних
різноманітні прізвиська тепер
із ціллю відхреститися шляхетно
від більшовицько-зеківських манер.
Розсуджую напружено – а нащо б
я став своє приховувать ім’я?
З-за того, що бездара непутящий?
Чи може надто соромливий я?
Ні перше і ні друге. Будьте певні.
Давайте розмовлять начистоту.
Всі спроби виправдань пусті, даремні.
Єдину тут вбачаю я мету –
ховаючись за прізвиськами, тайно,
кого завгодно легко обплювать…
То ж пропоную із мереж негайно
всіх анонімів капосних прибрать!
2015
|
