Живе на грішному світі, одна чарівниця,
І в очі бояться, усі їй дивиться,
Говорять: «В очі заглянеш – навік пропадеш,
Заблукаєш у хмарах, на цьому світі помреш.
Якщо до губ її торкнешся, захворієш,
І вогонь, що в серці тліє,
Розгориться страшним полум'ям бажання,
Зведе з розуму її кохання.
З її волоссям, тільки вітер грає,
Неначе всіх застерігає,
Не потрібно зачіпати, локони її,
Бо вона проникне в твої сни,
І волоссям окута серце і душу,
Забере любов, і на ганятиме тугу,
Заволодіє думками твоїми вона,
Покохаєш її, - душа уже не твоя.»
Інші кажуть, через свою красу, вона,
Одинока і сумна,
І коли йде по вулиці одна,
То ховається зима,
І на місці слідів чарівних її ніг,
Одразу тане сніг.
Всі заздрять її красоті,
Але коли сидить вона на самоті,
Замовкають навіть птахи,
Всі хочуть знати її думки.
Хто вона?
Чи ангел, що заблукав упавши з неба,
Чи демон, якому душ зібрати більше треба,
Чи чарівниця, на якій страшне прокляття,
Чи сама весна, що розпалює в серцях багаття.
Скажу я так, правду говорять усі,
Хоч не довго знаю я її,
Але приходить вона в сни,
І серце моє, давно на небесах,
Але знаю я, воно в надійних руках.
В тенетах очей, заблукала душа,
Забрала її, чарівниця-весна,
А мені віддала краплинку тепла,
І дякую я, що моє зберегла.
Мої думки, давно не належать мені,
Кожний день, дарую їх тобі,
За те тепло, що в серці бережеш,
За те тепло, що мені ти віддаєш.
Різне люди можуть говорити,
Одні вірити, а інші злити,
Але не бійся чарівниця-весна,
Хай заздрять, їхня доля така.
21.01.16 15.30
|
