Пісенна спрага журиться в душі. Їй сумно й дуже хочиться на волю! Та тільки хто цій спразі справжню долю На цій планеті щедро залишив! І ненаписані змагаються вірші За клапоть чистого із зошиту папіру, А хто ж їм, бідолашним, дав цю віру, Що і віки для них ненищівні! Але життя жорстоке і тому Сама читаю їх і всі горну під крила, Хоча, можливо, є в млина вітрила, Й тому я виклик уей із радістю прийму! В моєму сердці іноді дощі, Та навіть в дощ воно як сонце сяє, А після цього, як відомо всім, буває, Веселка радісна в моїй сумній душі, Й тому я зараз знов пишу вірші - Ніхто не знає, як у світі буде Чи буде хто читати або чути, Та в мене є що людям залишить!
|