Нагальна, нагла злободенню данина завжди одним кінцем метафори стояти в болоті клопотання плоті — мілина в фарватері метафоричного фрегата.
Буденна твань ціни насущного шматка, як щупальця дошкульних примх твоїх порвати орлиним зрушенням натхненного кидка в захмарну круговерть височини метафор.
У стовпиську роздутих черев гострота наївних ліктів — знаю, знаю, дозолила! — самому вже несила: завжди ж лиш моя на збитих ліктях кров — самому вже несила.
Куди ж з пронизливою гостротою слів мені у надувному, гумовому світі навиворіт затабуйованих облич, у світі мильних бульбашок куди ж подітись?
Щонайдрібнішою піщинкою "чому?" в лавині наростаючого відгомінням "годі!" крамоли недоречну множити луну у передвладді кулуарних коридорів:
куди як смішно — нехтувати моноліт всевладного олімпу летом павутинки... Вам смішно?! — Смійтесь! — Та на кутні цей ваш сміх! — Сміх боком вам в зневазі сина й внука вийде!..
|