Хапатися за меч для оборони обіруч би вам, Як ви хапаєтесь, мов за останню соломину, за славу Рюриковичів. Всі чорториєм Речі Посполитої закручені ви, З якого дива називаєтесь ви русичами. Шляхетського позиченого гонору заручники ви, Пихи Великопольської позиченої великомученики — Костьолами від віри руської відлучені ви, Спокуси єзуїтської мазунчики ви, Зефірними, амурними мазурками З полянської долоні Києва навіки здуті ви, З порепаної мозолястої долоні руської Буйвітром гонору козацького навіки здуті ви, навіки здуті ви!.. Ви — сіль землі? Якої сіль землі ви? Яка ви сіль? Та сіль, що потом Від бально — горілчано — еросних зусиль Виходить боком вам, Виходить на похмілля боком вам? Ви сіль? Ви — сіль, Ви — зради сіль, Якою ятрить рани Києва, Як попелом від орд Батиєвих. Землі цієї сіллю Руків’я плуга і меча зросило Мозолистих долонь бо плем'я І з ними я, і ось— мої долоні, і ось — моє ім’я: Дмитро, князь Вишневецький, нащадок Гедиміна — Я глибше Рюриковичів уріс у Русь, у Київ, в Україну. Дніпром життя моє віднині лине: На Хортиці я Святослава чубом освятив чоло, Рамена освятив наліво справа — Хай волосинка вже життя й мого Вплітається у чуб козацькій справі, козацькій славі!.. О ви, що звикли церемоніали і бальні зали Паркетним почовгом і полонезним па переміряти, Чи знати вам, як серце міряє галопом смертельний лет атаки... Козак і кінь — єдине тіло, Рука і шабля — плоть єдина, Галоп, галоп, ворожий залп— Товариш під копита впав. Вже ось букетами гармати, Рушниці квітами — стрічати Нас так лиш звикнув Сулейман, Ця зустріч до вподоби нам. Грудьми із куль дозрілих грон ми Вичавлюєм сп'яніння крові. Вже ось, впритул, нарозхрист, в лоб — Багатотисячне чоло Вмивається кривавим потом – Ось сутих русичів робота, Ось де вона, Вкраїни сіль, Покосами холодних тіл Поля укрила... Козак і кінь — єдине тіло, Рука і шабля — плоть єдина, Галоп, галоп, ворожий залп — Товариш під копита впав... Вподовж і впоперек, проклята яничарами, Полями і роками гуляє слава моя, Піснями кобзарів розсурмлена, Вподовж і впоперек на сто доріг розструнена бандурами. На гак султанський кинула кобзарська дума мене — Ну що ж, такою смертю згинути не проти я, Султана вашого у душу в бороду! Я чув, Адама за ребро як зачепив Бог Євою, як гаком. О Сулейман, ти ще не Бог, щоб гаком сватівства За Байдине ребро так легко зачепитись: Для Єви я ребро, їй бо, і Богу б не віддав — Я обираю гак залізний, Бо горобець я битий!..
|