Привіт, це я, не впізнаєш?
Не дивно, я вже інший.
Я знайшов свій шлях до мрії.
Я тепер став сміливіший.
Хочу лиш тобі сказати
пару слів про це життя.
Не про всіх і все одразу,
а про себе, тай про нас.
Я мабуть, почну з далека,
з тої миті, коли ти
подивилась в мої очі,
світ новий відкрила ти.
Я усе вловив скоренько,
я відчув твій жар душі.
І почалось все крутитись
навколо тебе наче сни.
Йшли хвилини, минали миті,
ми з тобою бавились.
Будували щось у світі
розбитих начисто думок,
про вільне щастя, про казковість
свого всесильного буття,
і прийшли до нас чудові
хвилини щастя, жартома.
А коли зупинка стала,
коли вже нові відчуття
шукали місця щоб пожити,
ми їх послали, нафіга?
Може не ми, може хтось інший,
один із нас, або життя
жорстокістю б'є, лише
мене з тобою почуття.
Чи були ми, як щось серйозне?
Чи билось спільне серце нас?
Чи ця ілюзія коротка
водою змилася з лиця?
Розказую тобі я зараз
про щось абстрактне, неживе
і зрозуміти мене зможеш
лишень душею, що живе
у серці нас, у світі твоїм
наповненим моїм життям,
в моїх думках, які з тобою.
Душа твоя - моя душа.
|
