М. Лермонтов
* * *
Я вночі виходжу на дорогу.
Крізь туман блищить кремінна путь.
Лагідна пустеля лестить Богу.
І зірки співбесіду ведуть.
Вись небес огрядна і розкута.
Спить земля в колисці голубій.
Чом сумні думки, неначе пута,
болісно стискають розум мій?
Більш не жду дарунків я од долі.
Бáйдуже до бýлого мені.
Спокою жадаю я і волі.
Я б хотів забутись уві сні.
Та не в тім холоднім сні могили.
Я би так хотів заснуть навік,
Щоб жили буремні в грудях сили,
крові щоб не зупинявсь потік.
Щоби день і ніч, лунав відрадний,
про любов солодкий, ніжний спів.
Щоби дуб розложистий, огрядний,
над чолом схилившись, шелестів.
2012
|
