Лёд растает в океане всем Гольфстримам на "десерт", И "отрыжкою" - цунами, больше никаких оферт Этот шар нам не предложит - по названию Земля - Нас, людей, воспринимает, словно вредная мы тля.
Жирный ломоть каравая, "коль не съем, так надкушу" © Придают значенья много нувориши барышу. Лишь оффшоры островные ценность главная для них, Жизнь солдат песком считают, и сочувствий никаких.
Поглощают катаклизмы судьбы, долы, города, Здравый смысл в них "на зимовку улетает" навсегда. Слышите? Трещит нам в спину жуткий ядерный мороз, И от каждого зависит наш с Землёю симбиоз.
Оригинал произведения Соло Бабочки Шлях у нiкуди
Тане крига в океані, теплим течіям "десерт"... І "відрижкою" - цунамі, і ніяких там оферт Не запропонує куля, нами знана, як Земля, Бо сприймає нас, двоногих, щось на кшталт - шкідлива тля.
"Жирний шмат від короваю, як не з'їм, то надкушу!" © З цим девізом засинає нувориш "від баришу"... Цінності "богів при владі" - лиш офшори острівні, І піски життів, що тануть так цинічно у війні.
Поглинають катаклізми доли, долі і міста... Та здоровий глузд у вирій, бачте, в людства відліта. Чуєте?.. Тріскоче в спину вбивчий ядерний мороз, І від кожного залежить наш з Землею симбіоз.
|