А ти, пішла? Пішла. ПІШЛА! Неначебто, померла.
І я, ось, начебто не пам'ятав, та де ж, ти, де ти?
Та й відсував в слова, в діла. До того ж малі діти... Коханка. От життєбуття - тут спробуй, відірвися, так трахне в лоб - засвоїш вмить, оці от, теревені ...
А от вночі, та замість сну, у стогоні жалю, я згадував нелюб свою і разом з нею жив ... Я плив туди, де не було тим пристрастям моїм, межі....
І в знов згорав, як в давнину. Летів і розумів, що, не було ну, не було, ніяких псячих сил... Утримати тебе у жмені.
Розкрив долоні, і... Нема! Я здох — прости, прощай ..., Цей прощавай, він, як лишай, стригучий в смерть мою.
Дожив… Світанок… П'ю свій чай. Курю. Та щось жую... От, достобіса! Доста, доста!!!
І раптом, діти ж, діти!
Та, спазм, пішла. Пішла, ПІШЛА ...
Нема тебе на світі.
|