***
Це, мабуть, найважче –
коли до війни вторгається мир,
немовби людина, яка переплутала двері,
молодик щасливий з букетом,
який на побачення біг
і раптом штовхнув якусь хвіртку –
портал відчинив,
побачив обвуглені стіни
і стелю, припалену цеглу,
якісь дивні написи, чорним малюнки,
загублену іграшку,
знизав плечима і далі побіг.
А ті, що всередині, ми,
з паралельного світу,
кого навіть він не помітив –
збентежено ми споглядали його!
Того, хто навіяв нам дещо
і рідне й далеке,
розгублені: раптом забулась війна,
а пауза так розтягнулася, ніби
і справді не буде кошмару, сирен,
нальотів та вибухів, гибелі, диму
та попелу, жаху, благань відчайдушних
до Бога, напруги у кожній клітині,
суворого відчаю…
Наче ми встали
на лід, тонкий лід!
А на іншому березі – поряд –
нормальне буття,
тільки руш… але ж ні.
12.03.2022.
|
