Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отоді я
І лани і гори –
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Т. Шевченко. Заповіт.
Гнів Шевченка
То ж де ти є? Чому лице своє
від України, Господи, ховаєш?
Коли вже час той жаданий проб’є,
і на дітей своїх ти радо зглянеш?
Москов’я, Шляхта, Порта всі віки
у протиборстві України тіло,
немов вовки, на ласі рвуть шматки,
та до цього тобі немає діла!
Отямишся, коли знаменним днем
ми, збурені раби, заради волі
твоїх попів продажних проженем,
зруйнуємо церкви покірні й кволі!
2013
|
