Апокаліп-сісі до колін -
так її художник змалював -
ще кокошник, нібито гніздо,
на якому видатні сидять:
імператори, імператриці,
полководці, діячі мистецтв,
разіни, чекісти, ліс, тайга,
де розбійники собі гуляють,
вилітають звідти чорні круки,
гадять-сруть на апокаліп-сісі,
атомними випнуті стручками,
щось кричить беглузде і нахабне,
як бухий Єсенін в ресторані,
поціляє Льонька Пантелеєєв
у городового (чутно “Мурку”),
безпереревно хтось читає вірші,
декламує прозу, на роялі
висікає з клавішів перуни,
чорне з білим,
добре із поганим
перемішує скажений повар,
а з сюжетів постає той самий,
в кого різні очі... в заметіль
мчать карети, “Курськ” на дно пірнає,
камери стрекочуть і генсеки,
ще й бібліотеки з зібраннями
ленінів та хвойд національних
(українських також, як сьогодні
каламутні томики ж-данів),
заколотники на постаментах
(вічні, як Франко і обіцяв),
танки в Празі та вогні досвітні,
що їх прикликала Українка -
ген в Чорнобилі вони зблиснули!
а Шевченко виплекав рядочки,
у яких апокаліп-сісі
омочив гарячою сльозою,
проскакав Петро, зелений, мідний
в нікуди і під Ніву звалився,
заточившись в вирі декорацій,
шапку зняв Махно,
пішов під розстріл
чесний українець, на коліно
Івасюк став, страчений у лісі,
підпалили скит старообрядці,
Жуков ляпнув: “інших нарожають”,
у бараку зщулився Бандера,
Стус конає на холодних нарах;
ох, кайфосить матушка_расєя
при своїм недовгому тріумфі,
бо що значать ті роки, що висять,
як підгнілі двері на сортирі,
і в речах поцуплених гуляє,
й хвастає піснями, що стягнула,
і у дзеркалі себе не бачить,
від фіналу тягне й до фіналу,
стрьомна, безнадійно божевільна!
25.04.2023.
|
