Всі ці роки - так марно і примарно, ніхто тебе не чує й не почує, на українській, чи російській, англійській, чи на нідерландській; почують політологів, пройдисвітів, а ти намарно втратив ці роки. Писав кому? Кричав кому? До кого ти звертався? У родині тебе не чують, і на Батьківщині, і в Інтернеті, і на кожнім кроці. Хтось час зім’яв, мов папірця, пожбурив у нікуди; як важко це життям назвати... І омине тебе тепер з презирством холодний протяг навіть, мій шановний, кому пишу цей лист, кому листа цього ти пишеш, згадуючи марне, примарне, нездійснене, неможливе, до якого ти повз, мов Хара Берк крізь солончак.
12.05.2023.
|