***
Хтось народився в нормальній країні,
хтось народився в країні дурній.
Хто в цьому винний? Та люди і винні,
і розгрібають до смерті свій гній.
Хтось народився здоровим, хтось хворим,
хтось біснуватим, хтось майже святим.
Спробуй зішкрябати нігтями гори
чи збудувати на цвинтарі дім.
Спробуй ховатися до шкаралупи -
затишно там, дуже тепло - або
рвучко запхай свою долю у дупу,
в річку пірни сторчака, як Лі Бо!
Гуру чи друг тобі не допоможуть,
стануть катами домашні, батьки.
Є у в’язниці свобода, а “Боже”
часто звучить, як найгірші лайки.
Розпадом іноді свіже вражає,
і деградує сучасність за мить.
Доки в майбутнє хтось перст простягає,
тихо над прірвою хата стоїть.
Бульдозер з гарчанням її у безодню
тягне, мов дуб із корінням, й віки
гепають долу, як кара Господня,
на постмодерн, “прогресивні думки”.
Коло за колом, спіраль за спіраллю.
Що тобі з них?! Порадій зі свого.
Коли його маєш, бо завтра на палю
нахромлять опудало щастя твого.
Втрутитись прагнеш? В історію вбігти,
немов на Олімп? Там, на голій горі,
місця немає ні стати, ні сісти,
ковзати тільки на гнуті штирі.
26.05.2023.
|
