Його - ще димляча - подоба в Одесі. Колони, наче коліна підкошені, прошитий наскрізь алтар, подзьобані стіни, блакитний розпач крізь купол...
Кому ще досі не вистачало - ось вам остаточна і вичерпна правда про “віру” московську та “православ’я”!
Немов повертається хроніка часу, німа, чорно-біла, подряпана — там, де на ній бузувіри всміхаються біля підірваних храмів, розграблених ризниць, і лускає раптом беззахисний купол, мотузками стягують з маківки хрест, а глибше - мигтять силуети в сторіччях; сокири, пожежі, порожні дзвіниці; чинять “богоносці” хулу та наругу, наругу й хулу, безкінечно те ж саме...
Я чую монаха — поважно мені він торочить з минулого про “ідеали російські”, я бачу лаврського служку, який молодусі-паломниці, що підійшла під благословення, мацає груди. До мене мої наближаються друзі, які — знаю — досі оплутані чимось липким, надто хитрим, щоб швидко звільнитись залишивши в серці самого Христа...
І згадую кадри з Одеси — а далі мені особисто нічого не треба. Хто має очі і вуха, почув і прозрів!
23.07.2023.
|