***
Свет фонарей сквозил туманно,
Бесшумно опускался снег,
И дальний звон стоял так странно
В непостижимой тишине.
Мы шли с тобою и молчали,
Ты вся заснеженной была,
Снежинки-звёздочки мерцали
Над грустью тихого чела.
И люди смутно проплывали,
Терялись, гасли, как во сне,
Мы шли... куда же? – мы не знали
В вечерней снежной тишине.
Оригинал
***
Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.
Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.
І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні,
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.
|
