***
В моей душе пучина горьких слёз,
Бездонная, как и печаль народа,
С которым жил, печалился и рос,
С которым я венок терновый нёс
От рода и до рода.
Вот так мечта уставшая в песках
Бредёт, сгибаясь в вихрях урагана,
Она давно погибла бы впотьмах,
Когда б не свет сквозь темень в тайниках –
Заря? Фата-моргана?
То зеркало моих грядущих дней.
Как будто призрак на песках пустыни,
Я догорю без радостных огней...
Сжигает ярость, догорю я в ней
В преддверии святыни.
Оригинал
***
В моїй душі глибоке плесо сліз,
Таке глибоке, як печаль народу,
З яким я жив, з яким тужив і ріс,
З яким вінок вінків терновий ніс
Од роду і до роду.
Так мрія стомлена бреде в пісках,
Іде й паде під тиском урагана,
Вона давно погибла б у пітьмах,
Коли б не світ у темних тайниках —
Ясна фата-моргана.
Це дзеркало моїх майбутніх днів.
Неначе привид на пісках пустині,
Я догорю без радісних огнів…
Мене спалить неублаганний гнів
При вході до святині.
1916–1917
|
