Как умерший старик,
День на траве лежал.
Упрятал чёрный шёлк
Печальные поля.
Я слышал песен крик,
Когда он умирал,
Когда навек умолк
Безгласный лебедь – я.
Серебряный мой пух
Упал на волны слёз,
Когда я умирал,
Бездумно глядя вдаль.
И мой свободный дух
Под крыльями берёз,
Как снег, в траву упал
Посеявши печаль.
Оригинал
Лебiдь
Як ляже трупом день
На сонне лоно трав
І вкриє чорний шовк
Засмучені поля, –
Я чую крик пісень,
Той крик, коли вмирав,
Коли навік замовк
Безлунний лебідь – я.
Упав мій срібний пух
На хвилі ясних сліз
В той час, коли вмирав
Без гомону, без дум, –
То я… Мій вільний дух
Під крилами беріз
На лоно сонних трав
Посіяв сніжний сум.
1916–1917
|
