Навсегда? – нет больней вопроса.
Покидали последний шмат.
Грохотали, страшась, колёса.
Близких пушек не гас раскат.
Так пришлось отступать… нет, – драпать.
В небе – вороны, будто рок.
А поезд рыдал: на Запад… на Запад… на Запад…
И вослед – хохотал Восток.
От той пасти, смрада смраднее,
Тошнота била в грудь волной.
Где же найти нам землю роднее
Сердцем, полным Тобой одной?
Оригинал
Ісход
Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомленний грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід… на Захід… на Захід…
І услід – реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу.
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?
1920
|
