***
Теперь меня волнует мало
Всё то, что заперто в слова;
Не запьянеет, как бывало,
От звонкой фразы голова.
Когда стрекочут, как сороки,
Всё чаще хочется молчать
И в скуке начатые строки
Забыть и впредь не вспоминать...
К чему слова, что наготове,
Когда исполнена душа
Всем тем, что недоступно в слове
И грифелю карандаша?
Оригинал
***
Тепер мене хвилює мало
Все те, що замкнено в слова;
Не зап’яніє, як бувало,
З дзвінкої фрази голова.
Ні, все частіш кортить мовчати
Під шелест чуваних розмов
І вірш, нудьгуючи, початий
Забути й не кінчати знов…
Бо що тоді слова готові,
Коли сприймаєш без кінця
Все те, що не дається мові
Й не потребує олівця?
1927
|
