Многое припомнишь, а как пишешь – мало. Так всё просто было, было и прошло. Простенькая песня тишину ломала, Выстывшая осень прокралась в село. И в автомобиле с чихами в моторе Ледяные пальцы я в рукав пихал. Ты в моих обмолвках в каждом разговоре с нюхом замполита "ереси" искал. И тщета поездок в бор опустошённый, Где в траве пожухлой быть грибам – откель? Где кору сбивает дятел отрешённый И где ждёт синица первую метель. И сидела с нами девушка в машине, Может, и красотка, да вот больно зла, И горели фары, и шумели шины, Долгая дорога куцею была. Многое припомнишь, а как пишешь – мало, Так всё просто было, было и прошло. Только почему-то глубоко запало в душу: мать-старушка, и твоё село.
Оригинал
Посвята
Згадувать багато, а писати мало — Справді до нудоти просто все було — Примітивна пісня тишину ламала, І холодна осінь кралася в село. І тремтіли в мене пальці задубілі, Як я не старався їх сховать в рукав, І під час поїздок у автомобілі Ти в моїх розмовах "єресі" шукав. І безплідні мандри до німого бору, Де грибів немає, лиш трава руда, Де байдужий дятел оббиває кору І смішна синиця зиму вигляда. І була із нами дівчина в машині, Може, трохи гарна, але більше зла, І горіли фари, і шуміли шини, І дорога довга куцою була. Згадувать багато, а писати мало, Справді до нудоти просто все було. Тільки чомусь в душу глибоко запали І старенька мати, і твоє село.
1956
|