Межа

Давит душу пасмурное слово,
И не диво, что самим себе
Мы порой пускаем пули в головы,
Закусивши вопли на губе.

Путь у всех кончается могилой,
Каждому назначена межа,
Где порвётся истончённой жилой
В муках обветшавшая душа.


Оригинал

Межа

Давить душу це осіннє слово,
Тож не дивно, що самі собі
Ми пускаєм кулі часом в голови,
Закусивши зойки на губі.

Шлях у всіх кінчається труною,
Кожному призначена межа,
Де порветься тихою струною
Муками натягнута душа.

18.I.1957