Боже, сколько стона в этих пальцах,
Сколько крика в голубых пучках,
На сгоревших пальцах, на скитальцах,
На страдальцах нежных – на руках.
Боже, сколько же того мерцанья
В пальцах, в скорбных спутниках тщеты,
В совести надсадном полыханье,
С коим только тень моя на "ты".
Светлячки, рассветы, полонянки,
Все перецелованы, чисты,
Пальчики любимой каторжанки
С каторги любовной немоты.
Что ж им делать, тысячеязыким –
И безмолвным; всполыхнёшь – умрёшь...
Проклинаю, крою диким криком
Их невинность, и бесстыдство тож!
Солнышек пятёрка... засыпаю...
Каждый палец звёздный свет лучит...
Чабрецовый в сердце ощущаю
Мёд их, что так солнечно горчит...
Оригинал
Дiвочi пальцi
Боже, скільки стогону на пальцях,
Скільки крику в голубих пучках,
На згорілих пальцях, на блукальцях,
На страждальцях ніжних – на руках.
Боже, скільки того мерехтіння
В пальцях, в сповивальцях гіркоти,
В пломенях надсадного сумління,
Із яким лиш тінь моя на «ти».
Світяться – о світлячки, світанки,
Поцілунком вмивані світи,
Пальчики коханки-каторжанки
З каторги любові-німоти.
Що ж бо їм робити, стоязиким –
І безмовним; спалахнеш – помреш...
Проклинаю, краю синім криком
Цноту пальців, безсоромність – теж!
Сонечок п'ятірко... засинаю...
Наді мною пальчики-зірки...
Чебрецевий, в серце поринаючий,
Мед ваш, рідні, сонячно-гіркий...
|
