Да, жаль Москвы. Но тает в сердце след
От упований и страстей Арбата,
Чаёв янтарных с всплеском аромата
В тумане химерических бесед.
Пора домой. В свою былую рань,
Где утром тополя и сон тумана,
Где серый торс наездника Богдана
На фоне золотом софийских бань.
Стал самолёт натянутой струной,
Напрягся двигатель, усилилось дрожанье.
Ужель останется мне лишь воспоминанье
От тех берёз весною ледяной?
Целительные лезвия травы
Очистят душу древним зовом воли,
И не почую ни тоски, ни боли,
А только так, печально: жаль Москвы.
Оригинал
Додому
Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату
І паху бурштинової гербати
У мареві тих марень, тих розмов.
Додому час. До міста всіх кохань,
Де тополеві вранішні тумани,
Де сірий тулуб вершника Богдана
На золотому тлі софійських бань.
Літак аж ніби крилами змахнув,
Натруджений двигун тамує стогін.
Невже мені лишиться тільки спомин
Від тих беріз у весну крижану?
Зелені леза юної трави
Очистять душу, стешуть білу льолю,
І не відчую ні жалю, ні болю,
А тільки так, смутне: шкода Москви.
1968
|
