Д.
Цей український хлопець у полоні.
Слова... та що ви можете, слова?
Ви не візьмете його на долоні,
щоб віднести додому. Хоч жива
дитина мужня, Богові подяка.
Бо скільки побратимів у землі!
Та й не дитина, а козак, рубака,
великий воїн. Його у кремлі
бояться, як свою лиху годину.
Тому сховали на підвал, як пра-
пра-пращура колись, і в домовину
сховали би, та йому не пора.
Вік іншим гнити за це схудле тіло,
прозорі скроні. В полум’ї палать
за те, чого, якби і закортіло,
людськими мовами не подолать!
І марно навіть намагатись людям
складати мартиролог: він іще
поповнюється. То пізніше буде.
Коли у сум перейде гострий щем.
Куди подітися від нього? Крає
схололу, звиклу душу, ніби в ній
якоїсь відповіді ще шукає,
розмотує, мов бинтовий сувій,
щоби покрити рани України,
а ті щодень, щоніч кровоточать!
Цв’яхи із ніг, із рук убік стирчать,
і з них — як взимку грона горобини...
31.07.2023.
|
